Дністровська наскельна печерна оборонна пустинь Святого Онуфрія Великого біля Поточища

У середній течії Дністра – від Нижнева до Ісакова, від Незвиська до Городниці дослідниками кінця XIX–ХХ століть виявлено територію, насичену багатьма давніми артефактами, своєрідний археологічний заповідник із сотнями багатошарових памʼяток – від пізньопалеолітичних стоянок, численних трипільських поселень, курганних могильників до городищ княжого періоду. До них належать і памʼятки сіл Поточища й Семаківців. Дослідниками В. Пшибиславським, Я. Коперницьким, Б. Василенком, Б. Томенчуком тут відкрито більше двох десятків памʼяток – трипільських поселень, курганних і ґрунтових могильників і середньовічних городищ. Одне з них у 1987 році виявив Б. Томенчук праворуч (до 1 км) від сучасного моста через Дністер (Поточище III) (Державний реєстр памʼяток археології Івано-Франківської області. Вісник Nº 35. Офіційне видання Івано-Франківської обласної ради та Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Івано-Франківськ, 2001. С. 66, 67, 68, 72).

Скельна печерна Пустинь Святого Онуфрія Великого розташована за чотири кілометри на захід від села Поточище, на правому березі Дністра, за 300 м від мосту в урочищі Хрипово (Гевко Д. Поточище. З бувальщини нашого села. Торонто, 1975. С. 15). Тут у відслоненні породи силурійсько-девонського періоду, що тягнеться на сотні метрів уздовж Дністра й зверху перекритої гіпсо-ангідритовим горизонтом неогену (Мончак Л. С., Стельмах О. Р., Хомин В. Р. Геологічний путівник по Івано-Франківській області. Івано-Франківськ, 2010. С. 215), на висоті 3-6 м викуто чотири гроти пустельників.

Про унікальну памʼятку досі відсутні будь-які історичні згадки. У народній памʼяті жителів села Устечка, що за Дністром, збереглися перекази про ченців-пустельників, які в середньовічні часи селилися в печерах і викутих у скелях гротах. Печерна обитель частково вивчалася археологічно. Незважаючи на те, що памʼятка розташована біля переправи через Дністер, давнього важливого комунікаційного вузла, комплексно вона була обстежена лише в жовтні – грудні 2025 року дослідниками Центру історії, етнології і археології Карпат, а також кафедри етнології і археології Карпатського національного університету імені Василя Стефаника в складі М. Кугутяка, Б. Томенчука, С. Боян-Гладкої, Р. Кобильника, Б. Хруслова і М. Москалюка, за участю студентів-істориків В. Григоришака, М. Шкробача, О. Лотоцького, К. Пахомова, Я. Ходака.

Чотири гроти розташовані за святою лінією з заходу на схід. Ширина першого грота сягає 5,7 м, глибина (довжина) 2,6 м, висота 1,3 м. Він має складне внутрішнє планування у вигляді трьох ніш, розташованих півкругом, відокремлених між собою скельними стінками товщиною 0,3 м. На боковій західній стінці шириною 0,7 м посередині зображено одноверхий храм з банею і хрестом, що нагадує продовгувату базиліку. Розміри першої ніші 1,4х1,6 м, висота 1,3 м. У центрі задньої стінки ніші виявлено невелике рельєфне зображення (0,2×0,3 м), близьке за змістом до обʼявлення святого Івана Богослова (12,13) про переслідування змієм у пустині жінки, поруч хрест у крузі. Під стелею задньої стінки чотири круглі заглибини діаметром від 0,15 до 0,3 м, ще чотири стовпові ями-опори в нижній північній частині ніші, що вказує на те, що вертикальні колоди зі стовпових ям кріпилися з деревʼяними конструкціями задньої стінки. На скельній стінці між першою і другою нішами плоским рельєфом зображено людські постаті. Друга ніша має розмір 1,5×2,6 м й висоту 1,3 м. На стінах невеликі вруби. Третя ніша викута півкругом і сягає 2,6×2,7 м, висотою 1,1 м. На задній скельній стінці третьої ніші продряпані постаті людей, одна з яких тримає на руках ягня, загалом фрагменти зображень нагадують біблійний сюжет про Тайну Вечерю. Перший грот з трьома нішами справляє враження тридільної церкви хатнього типу, що був поширений у давні часи. В Україні застосовувався у VI–XI століттях. У повздовжньому напрямі він був розділений на святилище, наву і бабинець.

Ширина другого грота сягає 3,3 м, глибина (довжина) 1,7 м, висота 1,1 м. Грот очевидно використовувався для проживання людей, у зв’язку з чим по його дещо пониженому краю з північної сторони викуто в скелі три ями для кріплення деревʼяних конструкцій, завданням яких було прикриття грота з незахищеного північного боку. Перша стовпова яма, розміщена по центру, найбільша й має в діаметрі 0,2 м, глибину 0,15 м. Друга і третя ямки розташовані по краях грота і мають у діаметрі 0,1 м, глибину 0,05 м. Уздовж зовнішньої північної стінки другого грота викуто неглибокий жолобок довжиною 2,7 м для фіксації нижніх колод перекриття. По центру, у глибині грота є ще одна неглибока яма, очевидно для зміцнення захисної стінки. На задній стіні другого грота продряпано Розп’яття (0,2×0,2 м).

З другого грота через бокову скельну нішу шириною 0,7 м можна пролізти до третього грота, який має ширину 2,3 м, глибину 1,2 м, висоту 1 м. Як і в попередньому, у його центрі викута стовпова яма діаметром 0,2 м для колоди, до якої кріпилися інші деревʼяні конструкції. На скельній долівці другого і третього гротів виявлено рештки фауни попередніх геологічних епох.

Добратися до четвертого грота, який розташований на висоті трьох метрів від землі, можна по скельних сходах, якими, як видно, користувалися здавна. Ширина грота становить 12 м, довжина в найширшому місці має 3,5 м, висота 1,6 м, яка йде на спад до 0,5 м. На краях грота викуто найбільші й найглибші стовпові ями. У лівій частині грота вона має в діаметрі 0,5 м, а глибина 0,3 м. Діаметр ями в центрі 0,15 м, глибина 0,1 м. Стовпова яма, що в правому куті грота, сягає в діаметрі 0,26 м, глибина 0,2 м. Потужні бічні стовпові ями були важливими конструктивними елементами для опорної стіни, що складалася з великих колод, які прикривали приміщення грота з північного боку й очевидно мали оборонне значення для захисту ченців, як це мало місце в скельно-печерних обителях Олієво-Королівки, Раковця та інших печерних монастирях.

Біля східної стінки четвертого грота виявлено наскельний барельєф святого Онуфрія Великого з довгою бородою, який навколішках молиться зі складеними на грудях руками. На голові в нього зображено хрест. Очі зведені до неба, рот відкритий. Барельєф виділяється серед скельних виступів, однак у ряді місць він пошкоджений часом. Висота барельєфа 0,7 м, ширина 0,5 м. Ліворуч від барельєфа святого Онуфрія Великого, біля невеликої імпровізованої печери, на скелі графічне зображення лева (0,4×0,3 м), на тілі якого нанесено знак у вигляді букви М. Біля імпровізованої печери виявлено зображення хреста з розширеними кінцівками рамен.

Важливо зазначити, що неподалік села Устечка, яке розташоване на другому березі Дністра, навпроти скельного комплексу, у гроті викуто барельєф Святого Онуфрія. Зображення відлюдника подано в поставі моління – як і в наскельному гроті Поточища. Скельні барельєфи святого Онуфрія, виявлені в інших печерних обителях Подністровʼя (Делева, Раковець, Стінка), які засвідчують велику популярність культу святого в Галичині ще з епохи середньовіччя.

Зверху над гротами на вертикальній скельній стінці досі збереглися численні більші й менші викуті округлі вруби, видовбані для кріплення деревʼяних конструкцій, що тримали на потужних колодах чернечі келії і храм. Конфігурація врубів і відстані між ними, як і розташування гротів, дають загальне уявлення про те, як виглядали наскельні споруди.

Загалом весь культовий комплекс мав складну будівельно-архітектурну стилістику. До монастиря, що виступав у вигляді чотирьох гротів, можна було добратися скельними сходами, які вели на висоту більше трьох метрів до четвертого грота, а далі переходом піднімалися до деревʼяного вежоподібного храму, що мав вигляд базиліки. Будівля нагадувала надбрамну нагірну церкву. Ширина нижньої частини храму була 5–6 м і до 2,5 м висоти, далі переходила у вежоподібну споруду з банею і хрестом. Її висота сягала до чотирьох метрів. 3 обох боків від храму і вище кріпилися будівлі чернечих келій. У такому скельному комплексі могло проживати до 30–40 ченців.

Подібні технології із застосуванням пазів і врубів використовувалися при будівництві давньоруських наскельних фортець в Уричі (Тустані), Бубнищі. Попри те наскельний чернечий комплекс біля Поточища має свої будівельно-конструктивні особливості (Рожко М. Ф. Тустань. Давньоруська наскельна фортеця. Київ, 1996. С. 93, 101). У середньовіччі на Афоні подібним чином будувалися скельні каліви і карулії, що розташовувались у місцевості Пустинь, за скитом Святої Анни. Добратися до деяких калів, побудованих на крутих скелях, важко і небезпечно. Мешкали в них аскети, пустельники, відірвані від світу, які весь час перебували в молитві до Бога. Монахи, які поселилися на вертикальній дністровській скелі, дотримувалися ще суворішої аскези, терпіли ще важчі фізичні випробування в силу холодніших кліматичних умов.

Скельний чернечий комплекс на цьому не завершується. Обстежуючи прилеглу територію, за 30 м на схід від гротів виявлено природну печеру, вхід до якої штучно розширено. При вході печера прикривалася дверима, які фіксувалися боковими врубами. Вхід до неї з північного заходу. Він має два метри ширини й один метр висоти. Перед входом до печери невеличкий поріг 0,5 м. Всередині печера має 4 м ширини й 6 м довжини. Вздовж нижньої лівої стінки на всю довжину печери метровим шаром залягає порода білого ангідриту, на якому в кількох місцях нанесено ледь помітні знаки й образи. Найкраще вони збереглися на своєрідній вертикальній стелі при вході до печери, на якій в ряд проступають постаті людей. Зверху над входом до печери викуто хрест у крузі. У глибині печери на скельній стінці нанесено графічне зображення, очевидно, святого Онуфрія, який тримає книгу, внизу ліворуч проглядаються контури лева.

Біля правої, західної, стінки печери збереглося невелике рельєфне зображення (0,7 м) ящероподібної істоти з нанесеними на неї знаками. Нижче зображено ще одну зооморфну істоту. Все це вказує на те, що печера була освоєна людьми як мінімум ще в епоху мезоліту–енеоліту. Проведене в кінці 1980 – на початку 1990-х років шурфування в печері археологічним загоном експедиції «Дністер» дало змогу виявити палеолітичні й середньовічні артефакти: «В шурфі були знайдені кремʼяна ножовидна пластина та два уламки креміня мезолітичного вигляду, біля 80 фрагментів вилощеної гончарної чорнолощеної кераміки середньовічного періоду. Тут же зафіксована бронзова пряжка круглої форми діаметром близько 3 см з орнаментом у вигляді поперечних заглибин по ободі, котру ймовірно можна віднести так само як і кераміку до середньовіччя» (Артюх В. Пам’ятки археології на Дністрі. https://www.myslenedrevo.com.ua/…/Dnist…/Archeology.html).

За 10 м на схід від першої печери, на висоті 7 м виявлено ще одну природну печеру, освоєну людьми. Зверху над входом до неї викуто вруби для скельної прибудови, що прикривала вхід до печери. При вході в її бічних стінках видовбано пази для кріплення деревʼяних конструкцій. Ширина входу 1,1 м, висота 0,7 м. Сама ж печера невелика, має округлу форму. Її ширина сягає 1,8 м, довжина (глибина) 1 м, висота 0,8 м. Очевидно, що печера була розрахована на одну людину. На скельних стінках викуто кілька заглиблень, добре відомих у печерних монастирях Покуття. На східній скельній стніці виявлено графічне зображення людського обличчя, зверху тварину, нижче викуто сокиру, нішу. Над ними продряпано напис із чітко виділеними буквами Р, I.

Розташування давнього скельно-печерного культового комплексу саме біля села Поточище обумовлено зручною переправою через Дністер. Житель Поточища Д. Гевко 1975 року, перебуваючи в Канаді, у своїх спогадах писав:

«Оповідали мені, що перше селище не називалося Поточище. Воно було колись аж біля Великого Перевозу, на правому березі Дністра, навпроти нинішнього присілка Підчерча. Тут був одинокий догідний перевіз на шляху, який вдавні сполучав у цьому місці Покуття з Поділлям. Влітку переїздили тут фіри Дністер навіть з набором убрід. За цим твердженням промовляють різні знахідки в тому місці в виді черепʼяного посуду, людських черепів і костей, різних домашніх предметів та інше. Оселя ця була маленька, окружена лісом. Мешканці цієї оселі займалися переважно рибальством» (Гевко Д. Поточище. З бувальщини нашого села. Торонто, 1975. С. 12).

Згадка автора про присілок Підчерче на другому, лівому, березі Дністра є для нашої теми важливою. Цей присілок існує в наші дні, а сама назва красномовно означує його розташування – Підчерчем, тобто Підчернечим (Під монастирем), який знаходиться на правому боці Дністра.

Переправа через Дністер мала оборонний характер. Обстежуючи в 1987 році городище біля Поточища, археолог Б. Томенчук виявив біля переправи оборонний вал висотою до двох метрів, що простягнувся на сотні метрів.

Великий Перевіз був єдиною оборонною переправою на Дністрі ще з давніх часів.

Завдяки цій «догідній» переправі, вона впродовж віків була важливим комунікаційним вузлом, який забезпечував рух людей, товарів, війська з Галичини на Поділля і навпаки. У таких місцях ще з дохристиянських часів виникали святилища, а в період середньовіччя чернечі осідки. Памʼятка в часи середньовіччя очевидно була добре відома в краї, однак імовірно в XV–XVI століттях припинила своє існування в результаті турецько-татарських набігів.

Великий Перевіз розташовувався за кілометр від сучасного моста в східному напрямі, біля своєрідних дністровських порогів, що у вигляді великих скельних останців перегороджують ріку. Споконвіків у цьому місці мандрівники, торговці, паломники, служилий люд переправлялися через Дністер. Тут були місця постою для десятків і сотень людей, тварин, возів. При підʼїзді до переправи підводи, щоб розʼїхатися, рухалися нижньою і верхньою дорогами, що збереглися до наших днів.

Велике враження на мандрівників мала справляти чернеча пустинь на правому березі Дністра з наскельним вежоподібним деревʼяним храмом і гротами-келіями, які височіли над Дністром, у піднебессі, нагадуючи орлині гнізда й приваблюючи паломників і побожний люд.

Таким чином, Дністровська чернеча скельна пустинь постала біля Великого Перевозу ще в середньовічні часи, а природні печери тут існували як сховища і ритуальні памʼятки з епохи мезоліту–неоліту. Очевидно у XII–ХІІІ століттях вони стали первісними осідками пустельників, які з культовою метою і для захисту від небезпек викували чотири гроти на висоті 3–6 м. Очевидно, що весь сакральний комплекс із оборонними гротами, наскельним храмом створювався впродовж тривалого часу. Початково перший грот із трьома нішами слугував храмом печерної обителі. Три інші були житловими келіями для пустельників, місцем захисту від повеней та інших небезпек. Оборонні споруди з використанням великих стовпових ям, жолобків, частоколу з колод відрізняються від конструкції захисних стін, які застосовувалися у печерній обителі Олієво-Королівки. Четвертий грот одночасно був каплицею Святого Онуфрія Великого – відомого єгипетського пустельника з Фіваїди, ранньохристиянського сподвижника віри, культ якого був глибоко шанований на Покутті, у Галичині та Україні. Над гротами розташовувався деревʼяний надбрамний вежоподібний храм, а також яруси наскельних чернечих келій із застосуванням пазів і врубів, які використовувалися при будівництві наскельних фортець XII–XIII століть в Уричі й Бубнищі.

Автор: Микола Кугутяк